Ми у соціальних мережах:
Главная Новости Той, хто пише історію грошей
Той, хто пише історію грошей
20.01.2016 Перегляди: 857

Історію пише переможець – тому на об’єктивність тут розраховувати важко. І частіше за все історія з кожним новим переможцем переписується на старому папері новими чорнилами. Та, виявляється, є одна безсумнівна основа, яка розповідає про історію лише фактами. І ця річ є в кожного в кишені.

Це – монета. Про історичну і коштовну вартість монет, про гроші в історії і сьогоденні ми розпитали у завідуючого кафедрою суспільних наук та документознавства КНТУ, доктора історичних наук, професора Василя Орлика. Ця постать не випадкова: саме Василь Михайлович став організатором ІІІ Міжнародної науково­практичної конференції «Актуальні проблеми нумізматики у системі спеціальних галузей історичної науки», яка пройшла на базі КНТУ. Учасниками конференції стали науковці з навчальних закладів України, Польщі, Білорусії, наукові співробітники з Національного музею історії України, музею Національного банку Литви, історико­етнографічного заповідника «Переяслав», національного заповідника «Глухів» та історико­культурного заповідника «Межибіж», краєзнавці, дослідники­колекціонери. Василь Орлик проводить наукові дослідження з нумізматики, його успіхи у цьому належно оцінені на міжнародному рівні. Він має десятки праць, опублікованих в європейських країнах, є членом редколегії ряду європейських наукових видань.

В музеї

– Василю Михайловичу, коли ви зрозуміли, що історія – це те, чим ви хотіли б займатися у житті?

– Ще з шкільної лави я стояв перед вибором: стати військовим чи істориком. З одного боку, мене захоплював військовий вишкіл та стратегія, з іншого – тягнуло до історії та археології. Та по закінченні школи я зробив свій вибір на користь військової справи. Вступив до Тбіліського вищого артилерійського командного училища. Навчаючись там, цікавився більше дослідженням історії військового мистецтва, ніж самою військовою наукою, тому пропадав у курсантському науковому товаристві, яке діяло при кафедрі тактики.

– Але ж зараз ви доктор історичних наук! Як курсант досяг такого звання?

– У 1990 році я написав рапорт на відрахування і перевівся у Кіровоградський педінститут ім. О.Пушкіна, який тепер називається КДПУ ім. В.Винниченка. Зробив це, бо відчув, що в училищі займаюсь не своєю справою. Ставши випускником історичного факультету, залишився ще на один рік на посаді асистента. Потім – три роки аспірантури в Києві, захист кандидатської дисертації та повернення до кіровоградської альма­матер. У листопаді 2005 року для завершення роботи над докторською дисертацією вступив до докторантури, а у вересні 2008­го в спеціалізованій вченій раді Інституту історії Національної академії наук України захистив вже докторську дисертацію. До того ж захистив докторську за двома спеціальностями: історія України та всесвітня історія. Це був єдиний прецедент для спеціалізованої вченої ради Інституту історії України, але моя наукова робота була присвячена історії податкової політики другої половини XVIII – середини ХІХ ст., яку не можна було розглядати відокремлено лише на матеріалах нашої держави. Адже тоді Наддніпрянська Україна перебувала в складі Російської імперії, західна – в складі Австро­Угорської, тому я розглядав все в комплексі, що і привело до подвійної спеціальності.

– Тож ви доволі круто змінили своє життя, відрахувавшись з училища. Як на це відреагували ваші батьки?

– Я з сім’ї педагогів, тому вони сприйняли мій вибір нормально і, можливо, навіть зраділи такому повороту подій. Адже Тбілісі наприкінці 1980­х було гарячою точкою на мапі Радянського Союзу.

– Таким чином, ваші наукові роботи стосувалися теми грошей. Чим же вас так зацікавила історія фінансів?

– Ще на обговоренні під час захисту докторської роботи директор Інституту історії академік Валерій Смолій зазначив, що моя наукова праця – одна з небагатьох, які позбавлені політичної заангажованості. Цим мене і приваблює історія фінансів: тут лише цифри та суха аналітика, яку не можна перекрутити на свій лад. Якщо в якомусь році був такий бюджет та конкретно такі видатки – то це і є показник історичної, соціальної, культурної ситуації як певного регіону, так і держави загалом.

– Але ж, крім історичних аспектів життя громади, щоб розібратися в податковій системі різних епох, треба чудово орієнтуватися в законах того часу – вони також є своєрідним історичним дзеркалом…

– У цьому мені допомогла моя друга вища освіта: у 2002 році я закінчив юридичний факультет Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України за спеціалізацією «Державне управління та фінансове право». Звісно, щоб розібратися в складних механізмах політики, треба орієнтуватися в фіскальному законодавстві того періоду, що вивчається. Тому мені доводилося не тільки підіймати архіви, а й шукати підручники з фінансового права того часу – саме в них вдалося знайти найбільш об’єктивне зображення законодавства ХІХ століття.

– Таким чином, ви вивчаєте історичну цінність грошей.

– І не тільки: номінальна та реальна вартість грошей в різні історичні епохи, податкове навантаження на населення також є цікавим. Що можна було купити за ту чи іншу грошову одиницю, яка була реальна вартість оплати праці? Саме через такі питання і народилася у 2010 році ідея провести Першу спеціалізовану нумізматичну конференцію в Україні, з якою мене підтримали колеги з НАН. І вже наступного року ми втілили задумане в життя на базі нашої кафедри суспільних наук та документознавства в КНТУ. Нашими партнерами в цьому виступили Інститут історії НАН України, Інститут археології НАН України, Переяслав­Хмельницький державний педуніверситет імені Г.Сковороди, Національний музей історії, Національна спілка краєзнавців України. У 2015 році ми провели третю конференцію в нашому університеті, а в 2016­му планується четверта в Переяславі­Хмельницькому. Ми хочемо проводити такі конференції раз на рік, не рідше – адже це поки що єдина вузькоспеціалізована професійна наукова площина для спілкування та співпраці дослідників історії грошового обігу та нумізматів.

– На конференції були присутні і представники інших країн, що надало їй статус міжнародної. Як же налагоджуються стосунки між українськими та іноземними науковцями?

– Зазвичай такі знайомства зав’язуються завдяки науковій роботі: якщо ви працюєте у вузькій галузі, то знаєте колег хоча б заочно за публікаціями. Адже монета в своїй історії демонструє не тільки торговельні, а й політичні зв’язки між державами. І тут неможливо обійтися від досвіду колег з цих держав, адже їм доступні унікальні архівні та музейні матеріали. Тому на цьому співпраця і зав’язується. Важливо, що до цієї наукової діяльності ми залучаємо студентів­документознавців та аспірантів нашої кафедри, у результаті чого вони беруть активну участь у подібних наукових форумах у країнах Європейського Союзу.

– І які ж політичні зв’язки може викрити монета?

– Ну от, наприклад, Україна від часів Данила Галицького і далі. Українські землі у середині ХІV століття втрачають свою незалежність, адже на них поласилися сусідні держави: Литва, Польща, Угорщина. Тут ще й набіги Орди з півдня та сходу. І от виявилося, що чи не єдиним союзником українських князівств у боротьбі проти зовнішньої експансії стала держава Тевтонського Ордену в Пруссії, адже вони боролися проти Литви, Польщі, Орди. Наприклад, коли була битва на Ворсклі в серпні 1399 року, 100 тевтонських рицарів – а рицар є керівником загону, тобто загалом близько 1500­2000 тевтонців – взяли участь у цій битві. Але ця сторінка нашої історії чомусь мало вивчена – мабуть, через те, що ту битву ми програли.

Український історик Микола Котляр, незважаючи на те, що є видатним дослідником нумізматики, але чомусь у своїх роботах взагалі ігнорував монети Тевтонського Ордену, хоч вони і були знайдені на території України. Причому ігнорував досить цікаво: в архіві є документ опису археологічної знахідки, в якому чітко вказано, що було знайдено скарб, серед монет якого були й монети німецьких магістрів­хрестоносців. Але він чомусь називає їх прусськими. Але ж Пруссія та держава Тевтонського Ордену в Пруссії – це різні держави. Так що історію можна переписати, змінивши написання навіть одного слова. Але ж від цього монета та її місцезнаходження не зміниться – тому я довіряю нумізматиці.

– Цікаво, нумізмат­історик працює здебільшого з колекціонерами чи, може, на археологічних розкопках?

– Як історик я працюю і в фондах музеїв, в архівах – і це досить плідна співпраця. Навіть наш провідний заклад – Національний музей історії України – має потужний відділ нумізматики. Дослідникам цікаво працювати з матеріалом, бачити всі ті деталі, технології створення та карбування. Тим паче, що коли ти вже бачив оригінал, то підсунути тобі підробку буде складно. Та це не одностороння співпраця: наприклад, у музейній експозиції монет виставлені брактеати – це середньовічні тонкі срібні односторонні монети. Як я помітив, виставлені вони були начебто у хронологічному порядку, але неправильно і без ідентифікації монет за емітентами. Тож науковці допомагають музейникам щодо дотримання історичної достовірності в експозиціях, а музейники дають для істориків ту базу, яка необхідна для досліджень. Також я працював і в зарубіжних архівах та музеях, у тому числі і в музеї замку в Мальборку (Польща) – колишній столиці Тевтонського Ордену, Національному музеї Литви та ін. Особливо цікавими та плідними були дослідження в музеї м. Торунь (Польща) – економічному центрі тевтонців, в якому містився один із найбільших орденських монетних дворів. В них є не лише унікальні монети, а й штемпелі, якими вони карбувалися.

– Тобто ви згодні з тією тезою, що якщо щось вивчаєш, то треба підходити до цього і з практичної сторони.

– Саме так! Як я можу досліджувати монети Тевтонського Ордену, не побачивши їх на власні очі, не побувавши на тому монетному дворі, де вони виготовлялися?

– Щодо музеїв зрозуміло. А як щодо археологів – адже вони також вивчають історію в практичній площині?

– Тісна співпраця з археологами є обов’язковою. Адже археологи дають нам доступ до своїх звітів по розкопках, ми маємо таким чином статистику по знахідках різних монет. Іноді археологи звертаються за консультацією щодо визначення монет, знайдених під час археологічних досліджень. У наших нумізматичних конференціях активну участь беруть українські та зарубіжні археологи. Особливо хотілося б відзначити плідну співпрацю із заступником директора Інституту археології НАН України, видатним фахівцем з історії й археології Київської Русі та пізньосередньовічної України, член­кореспондентом НАН України Глібом Івакіним.

Тож хоч історична нумізматика – це доволі вузька галузь, але водночас має багато дотичних.

– Справді, монети асоціюються не лише з історією, а навіть більше з економікою…

– …і тому не можна ці дві дисципліни розглядати окремо, якщо вивчаєш нумізматику. Адже вона пов’язана і з грошовим обігом держав, торговельно­економічними зв’язками між різними регіонами, вартістю грошей, рівнем життя населення. Назвати нумізматику виключно історичною дисципліною буде неправильно – це може привести до виникнення незрозумілих і спірних концепцій. Наприклад, досі у школах і вишах вивчають так званий безмонетний період в історії Київської Русі – це кінець XI – початок XIV століття. Але, маючи базові знання з економіки, стає зрозуміло, що такого періоду не було. Та чомусь у нас історія доволі однобоко викладається. Деякі історики, які мають багато вдалих робіт, дозволяють писати собі на кшталт «Мідні монети не відігравали значної ролі, бо вони не згадуються у тогочасних документах». Без розмінного дріб’язку, без мідних монет місто просто не функціонувало, адже саме за їх допомогою містяни купували кожного дня продукти харчування, якісь побутові дрібнички, оплачували послуги кравця, перукаря тощо. Звичайно, що такий обмін не відображався у документах, на відміну від великих торговельних операцій, де вже був зовсім інший грошовий обіг.

– Але ж унікальні монети далеко не завжди зберігаються в музеях. Чи співпрацюєте ви з приватними колекціонерами?

– Авжеж. До науковців­нумізматів досить часто звертаються колекціонери. Просять визначити ту чи іншу монету, засвідчити її автентичність. Така співпраця дає можливість дослідникові попрацювати з унікальним матеріалом, отримати якісні фотографії, метрологічні дані тощо. Інколи навіть отримати монету на рентгено­флюоресцентний аналіз, щоб дізнатися, як змінювався метал монет одного і того ж номіналу, – так можна вивчити інфляційні процеси в суспільстві того часу. Тож колекціонер отримує консультацію спеціаліста, а історик – матеріал для дослідження.

– Старовинні монети, яким декілька сотень, а подекуди й тисяч років, є цінними. А як щодо сучасних монет? Чи може у пересічного українця в кишені лежати монета, вартість якої в рази перевищує номінальну?

– Може, звичайно. Адже цінність монет не в давності, а в унікальності. Тому чим менший був тираж, тим кожен екземпляр з нього цінніший. Сюди ж можна віднести і різний брак, який робить монету вартісною. Існують каталоги сучасних українських монет для нумізматів, де описується кожен варіант монети, його відмінності від інших та вартість. Якщо ви декілька разів вивернете всі кармани та звіритесь з каталогом, то цілком ймовірно, що зможете знайти ту, яка мінімум у декілька разів перевищує свою номінальну вартість, – через унікальний відтиск, вагу, брак або рік випуску. Сучасні обігові монети – це один із найпростіших та найдоступніших видів колекціонування. Але я, як історик, далекий насправді від колекціонування, як би це парадоксально не звучало від дослідника нумізматики. Адже де починаються ринкові відносини, наука закінчується.

– Тобто у вас немає власної колекції?

– У мене величезна база фотографій та описів тих монет, що потрібні для моїх наукових досліджень. А власне монети я не колекціоную.

– Але ж ви слідкуєте за аукціонами?

– Так, тим паче, що сучасні інформаційні технології дозволяють це робити. Але мені не цікаво, скільки коштує монета. На цих аукціонах є якісні, професійні зображення монет та їхній опис, який особливо цінний для дослідження історії грошового обігу.

– Ви слідкуєте за аукціонами, займаєтесь історичними дослідженнями, подорожуєте, відвідуєте конференції... А як же знаходите час на сім’ю?

– Знаходжу обов’язково! Коли є можливість, то ми разом з дружиною і сином подорожуємо Україною: в нашій державі є багато цікавих, часом навіть унікальних місць та музеїв.

Джерело: Газета "Народне слово"

                http://www.n-slovo.com.ua/index.php/component/content/article/9-newspaper/2092-njq.html


© 2013-2015 Кіровоградський національний технічний університет.Вхід
Всі права захищені. Хостинг від uCoz

При використанні матеріалів сайта посилання на сайт обовязкова.
Специальные возможности сайта: